Кейнсіанство, неокейнсіанство, посткейнсіанство

Кейнсіанство – одна з провідних течій економічної думки сучасності, яка отримала свою назву від автора її основних концепцій Кейнса. Вплив кейнсіанства на сучасну економічну думку є настільки великим, що це вчення розглядають як кейнсіанську революцію в економіці.

Кейнсіанство стало реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці до часів великої кризи і до яких належав Кейнс, як учень Маршалла і Кембріджської школи.

Кейнсіанство – метод стабілізації економіки за допомогою посилення державного фінансово-кредитного регулювання, в т.ч. фіскальної політики.

На перше місце Кейнс висунув проблему ефективного попиту. Виникнення криз та безробіття він пояснював недостатнім сукупним попитом. Згідно його теорії: кількість вироблених товарів та послуг і рівень зайнятості знаходяться прямо в залежності від рівня загальних або сукупних витрат.

Розв’язання проблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державного економічного життя, і зокрема, процесу капіталовкладень. Головним об’єктом державного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Кейнс пропонує впливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спрямована на зниження відсоткової ставки і протидією перевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей, що повинно було стимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу. Але цього виявилось занадто і тому вирішальне значення Кейнс надає бюджетній політиці.

Державі рекомендувалось здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Крім того змінюючи податкові пільги держава може впливати на розмір і попит капіталовкладень, на рівень цін. Також серед рекомендацій з керування попитом було відновлення від безумовного додержання принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності, так як заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.



Неокейнсіанство – вчення економістів, які значною мірою доповнили та інтерп­ретували ідеї Кейнса, лишаючись в руслі його основоположної док­трини. Він виник як наслідок трактування теорії Кейнса його послідовниками – відомими економістами Дж. Хіксом, А. Хансеном, Л. Клейном, П. Самуельсоном.

Посткейнсіанство – вчення економістів, що продовжува­ли “кейнсіанську традицію”, але багато в чому заперечували його основоположні принципи. До посткейнсіаців належать Р. Клауер, А. Лейонхувуд, Р. Берроу, Дж. Робінсон, Г. Шен та інші.

Розвиток ідей Кейнса у вигляді “кейнсіанства”, “неокейнсіанства” та “посткейнсіанства” був пов’язаний цілком і повністю з кар­динальними змінами, які відбувалися в світі напередодні і після другої світової війни: зміна політичної карти світу, протистояння двох принципово різних соціально-економічних систем, війни, ре­волюції та колоніальні перевороти, світові, регіональні, національні та галузеві кризи, страйки і заколоти та безліч інших подій. Кейнс як справжній вчений, прискіпливий і допитливий, надзвичайно су­воро ставився до своєї власної творчості.


7239053248360728.html
7239091235733503.html
    PR.RU™